Ераст Гуцуляк – канадський патріот та меценат українського походження

Майже 60 років мін прожив у Канаді і був громадянином цієї держави. І хоча за своє життя об'їздив майже увесь світ, створив на Заході власний фармацевтичний бізнес, проте й душі він залишився українцем. Він часто згадує Рівне, тому що у далеких 30-х рр. ХХ ст. він народився саме тут, в невеликому, на той час, провінційному містечку.

У 1939-у році в Галичину прийшла радянська влада, охопивши хвилею терору заможних селян, греко-католицьких священиків, а найбільше – патріотів. Тому батько Ераста Михайло Гуцуляк вирішив вивезти родину спочатку до Калуша, а згодом на Закарпаття. З болем у серці родина Гуцуляків змушена була покинути Україну і виїхати до Німеччини, потім у Південну Баварію. Щоб дати раду злидням, Ераст вкладає свою лепту у бюджет сім’ї, працюючи пастухом. В той час відкрився Другий фронт, прийшли американці, які створили табір для перебіжчиків. Там створили гімназію, відновили Пласт. Ті юнацькі переживання, патріотична література сформували погляди і поведінку молодого Юнака на все життя.

У сім'ї Гуцуляків була тітка. Яка проживала в Канаді. Вона прислала їм запрошення, і там вони опинилися в Канаді. Без мови, без грошей, з "однією дерев'яною валізкою",яку він потім опише у однойменній кризі спогадів про своє життя.

Мінімальні знання англійської мови не завадили завзятому хлопцеві вступити до King Edward High School, потім на фармацевтичний факультет університету Британської Колумбії. Батько Михайло наполягав, щоб діти отримали вищу освіту. Пізніше своїм дітям Ераст говоритиме: «Освіта – це те, що у вас ніколи не заберуть».

Новоприбулі з України створили свій відділ Пласту. На одній із зустрічей цієї організації Ераст знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Лідою. Незабаром молоде подружжя оселяється на горищі батьківської хати. Ераст навчається, працює в аптеці і навіть знаходить час вчити школярів української мови та танців. Молодята постійно переїжджають у пошуках кращої роботи. Ераста не влаштовує перспектива все життя працювати на когось, тому бере кредит і відкриває власну аптеку, яка вже за перший рік приносить йому фантастичний для тих часів дохід – 17 тисяч доларів!

Дружина Ліда була відданою супутницею життя, однодумницею, невичерпним джерелом любові та тепла для чоловіка та дітей Роми, Юрка та Христі.

Переїхавши в Торонто, Ераст відкриває вісім крамниць з медичним обладнанням, але живе він не тільки бізнесом – бере активну участь у громадському житті, стає членом чоловічого клубу та станичним Торонтівського відділу Пласту.

Любов до України ніколи не покидала його, але, можливо, вона з часом дещо пригасала, бо життя йшло, він поринав у свої бізнесові справи і будучи людиною практичною не бачив у найближчій перспективі ті події, які могли б принести незалежність України. Між тим він завжди був помітним у громадському житті канадської української громади.

Наприкінці 80-их в Україні почалась “політична відлига”, створюється Народний Рух України. В Канаду, шукаючи підтримки української діаспори, все частіше прибувають делегації українців. «Ми чекали підтримки від політиків, патріотичних організацій, та вона з’явилась в особі Ераста», – згадує Д. Павличко, один із засновників НРУ. Ераст очолив Канадське товариство прихильників Руху, а на його основі створив ще й фонд для дітей, постраждалих від Чорнобильської аварії. Не шкодував для цього ні сил, ні грошей, за 4 роки “навідувався” в Україну понад 40 раз.

«Він мріяв, щоб Україна набувала свого окремого національного обличчя. Сумував, що вона так довго стає на ноги. Казав, що вона - його Мати, а Канада - дружина», - пригадує Левко Лук’яненко, посол України в Канаді (1992-93).

Ераста Гуцуляка в політичних колах називають захисником та проповідником єдності національно-демократичних сил України. Його, свого часу, хотіли зробити послом України в одній із Європейських держав, але він громадянин Канади, а за законами не громадянин України не може бути українським амбасадором. Все ж він відзначився, як великий благодійник української дипломатичної служби. В час, коли Україна не мала змоги придбати приміщення для посольства в Канаді, він купив будинок в Оттаві і віддав його під українську амбасаду. Було ще багато проведено важливих акцій, як в Україні, так і в Канаді. Це зустріч із міністром закордонних справ Канади, в результаті чого країна кленового листа відкрила своє консульство в Київі ще до проголошення Незалежності. А також видання книги "Історія України-Руси" Ореста Субтельного. І це далеко не повний список тих справ які були організовані за участю Канадського товариства прихильників Руху і самого Ераст Гуцуляка. За його кошт була підтримана виборча компанія В'ячеслава Чорновола на президентських виборах. Він неодноразово зустрічався з Іваном Драчем, Дмитром Павличком, В'ячеславом Чорноволом, Михайлом Горинем, Леонідом Кравчуком, Іваном Плющем. Він залишався активним учасником усіх політичних подій, що відбувалися в Україні.

Він, канадський мільйонер, був частим гостем України та Рівного. Він не просто приїжджав побачити, як живеться його землякам.

Ераст Гуцуляк був меценатом гарних і добрих справ. Він неодноразово матеріально допомагав навчальним закладам Рівненського краю, в яких виховують патріотично налаштовану молодь. Не випадково велику увагу пан Ераст надавав розвитку освіти. Він, син колишнього учителя Рівненської української гімназії Михайла Гуцуляка, знав, яку силу для відродження нації має освіта. Тому Ераст Гуцуляк пожертвував для розвитку Острозької Академії 200 тис доларів. Канадський меценат допомагав і рівненській українській гімназії, з якою його пов'язували давні дружні відносини. Він радів з того, що там навчаються обдаровані діти і що, навайжливіше, там панує патріотичний дух. Коли в 1994 році її відродили пан Ераст подарував бібліотеку свого батька, Михайла Гуцуляка, який був викладачем гімназії. Також за його фінансової підтримки було облаштовано комп’ютерний клас та запроваджено іменну стипендію кращим учням.

Зірка Ераста Гуцуляка згасла на 83-у році життя. Незадовго до цього він надіслав свого останнього листа в Україну. Завжди вірив, що знайдуться ті, хто продовжить його справу: «В Україні вистачає заможних людей, які повинні йти нашими слідами. Думати не лише про себе, а й про власне коріння й онуків наших онуків. Думати над тим, що людина є вартісною, коли залишає по собі певну пам’ять».

Зубкова Анна